САЙТ ОДЕССКОЙ ЕПАРХИИ УКРАИНСКОЙ ПРАВОСЛАВНОЙ ЦЕРКВИ

21 ноября | Бокоч В.В.

Власть должна научиться слышать людей, но иногда слышит лишь себя

Дуже вдало підібрана назва статті в газеті «Наддністрянська правда» за 06 листопада 2014 року: «Влада має навчитися слухати людей», в рубриці «Від першої особи». Автор – голова Овідіопольської районної ради Володимир Володимирович Шершенецький.



У цій статті згадано і мою скромну персону. Володимире Володимировичу, напевно, мене має тішити увага керівника районного рівня. Але є прохання, надалі не чіпати мою сім’ю, а тим більше мого покійного батька. Для мене сім’я - це святе.

А на Ваше питання до мене особисто відповім: у 1989 році мого батька призначили настоятелем зруйнованого храму в Овідіополі, і наша родина, в якій було п’ять малолітніх дітей, поїхала за ним з обжитого місця. Наші перші дитячі уроки праці пройшли на будівництві нинішнього Свято-Миколаївського храму. Спочатку в помічниках працювало кілька стареньких жінок. А потім все більше людей приходило допомагати - був Бог у серцях. Дуже багато допомоги надав особисто керівник району покійний Віктор Іванович Дуков, який зорганізував багатьох керівників і трудових колективів на допомогу храму. Допомагали овідіопольці і нашій багатодітній родині. За що ми їм все життя будемо вдячні. Можливо, і Ви були серед цих людей. Якщо так - щиро дякую. Та погодьтесь, що головне в іншому: завдяки праці мого покійного батька, підтримці православної громади й усіх небайдужих людей, сьогодні в Овідіополі стоїть одна з головних його прикрас – Свято-Миколаївський храм.

Що ж до згаданої статті, то в ній мене набагато більше турбує, чому керівник району вдається до таких методів у вирішенні питання виділення земельної ділянки організації так званої УПЦ КП? Складається враження, що Ви занадто «зацікавлена» особа.

Дійсно, це питання піднімалося вже не один раз, і щоразу депутати Овідіопольської селищної ради (не лише нинішнього скликання, але й попередніх, до яких я не входив) слухають людей і приймають відповідні рішення. Чому ж Ви не чуєте людей - мені не зрозуміло? Невже для тих, хто знову й знову не погоджується з рішеннями селищної ради, існують лише дві думки: «СВОЯ» і «НЕПРАВИЛЬНА»?

В газеті «Наддністрянська правда» Ви неодноразово розповідаєте про свої поїздки на територію АТО. Звісно, що організація допомоги воїнам і потерпілим на сході країни – це шляхетна і вкрай необхідна справа. Донбас сьогодні є відкритою раною на тілі нашої держави. Наші односельці, які є прихожанами храмів Української Православної Церкви, також постійно беруть участь у волонтерському русі, збирають і направляють в зону бойових дій грошові кошти, ліки, теплі речі та ін. Але свою допомогу особливо не афішують. Тому що Господь вчить робити добрі справи таємно. Тож буває прикро, коли по телебаченню і в інших ЗМІ хтось намагається на цій біді «пропіаритись». Що усі ми постійно й спостерігали під час останньої виборчої кампанії.

Тому не зрозуміло, на підставі чого Ви розділяєте і протиставляєте земляків? Чому лише Ваші однодумці - патріоти України? Це ж відверта образа православних овідіопольців, які люблять свою Вітчизну, моляться за мир на кожному богослужінні УПЦ, збирають допомогу для воїнів і потерпілих на Донбасі.

Я був і залишусь в канонічній Українській Православній Церкві. Ви бажаєте бути в організації з назвою «патріотична церква» - будь ласка. Це конституційне право кожного. Не варто тільки маніпулювати обставинами і патріотичними почуттями людей. Такі експерименти занадто небезпечні.

Селищна рада своїми рішеннями неодноразово давала відповідь (і не лише УПЦ КП, а й сотням жителів Овідіополя), що вільної землі в селищі немає. Невже сьогодні вона з’явилася? Невже соціальні потреби, для яких вкрай необхідні земельні ділянки, ніхто не буде враховувати? Можливо, краще було зосередити увагу на більш важливих проблемах? Наприклад, знайти можливість будівництва дитячого садка, в якому мають гостру потребу діти нашого селища, або побудувати спортивний зал для НВК № 1, без якого так важко виховувати здорових дітей...

В своїй статті Ви говорите про те, що кожен має займатися своєю справою. В цьому я з Вами повністю згоден! Закон наголошує, що церква відокремлена від держави, але чому насправді виходить зовсім інше? Чому в нас голова районної ради так гаряче піклується про УПЦ КП? Невже мені щось не відомо і абревіатура «КП» насправді означає «КОМУНАЛЬНЕ ПІДПРИЄМСТВО»?

Також погоджуюсь з Вами в тому, що в нашій країні має бути своя українська Церква. І вона в нас є! Це - УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА! Яка ще у 1990 році набула незалежності від РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ, тобто на рік раніше, ніж Україна вийшла із складу СРСР і стала незалежною державою. Мені прикро, що багато людей введені в оману - нібито наша церква є «Московською». «Заслугу» в цьому мають і публікації в місцевій пресі, і інші джерела, що є у вільному доступі, наприклад, в мережі Internet, і з’являються, на жаль, все частіше.

Але у вільному доступі є також і офіційні документи, на які посилаються православні віруючі, захищаючи єдину канонічну Українську Православну Церкву. Як, наприклад, історична Грамота Патріарха Московського і всієї Русі Алексія Другого до Митрополита Київського і всієї України, предстоятеля Української Православної Церкви від 27 жовтня 1990 року, яка, зокрема, каже: «... быть отныне Православной Украинской Церкви независимой и самостоятельной в своём управлении, а Вам, единогласно избранному 9 июля 1990 года єпископатом Украинской Православной Церквиеё Предстоятелем

Зазначена Грамота видана Патріархом Московським і всієї Русі Алексієм Другим на підставі рішення Архієрейського Собору Преосвященних архієреїв Російської Православної Церкви, що відбувся 25 – 27 жовтня 1990 року в Свято-Даниловому монастирі м. Москва. Цей Архієрейський Собор відбувся, як говориться в тексті Грамоти, «… руководствуясь стремлением иметь благословенный мир, богозаветную любовь Христову и братское единение в общем делании на ниве Божией со всей Полнотой Украинской Православной Церкви, во внимание к желанию и ходатайству её Преосвященных архипастырей, собравшихся 9 июля сего 1990 года в Богоспасаемом граде Киеве для обсуждения и решения вопросов их церковной жизни на началах независимости и самостоятельности…»

До речі, ще раніше, 9 червня 1990 року, Митрополитом Київським і всієї України був обраний, а внаслідок Архієрейського Собору 25 – 27 жовтня 1990 року ще й став Предстоятелем Української Православної Церкви не хто інший, як Митрополит Філарет (Денисенко), який до того часу очолював Київський екзархат Російської Православної Церкви. Але у наступні роки монах Філарет (Денисенко) за розкольницьку та антицерковну діяльність був позбавлений всіх ступенів священства (Судове Діяння Архієрейського Собору від 11 червня 1992 року), попереджений про відлучення від церкви у разі продовження безчинств (Архієрейський Собор 1994 року) і відлучений від Церкви Христової (Акт про відлучення від 6 червня 2008 року) шляхом анафеми.

Більше про зазначені події можна дізнатися з книги священика Ростислава Яреми «РОЗКОЛЬНИЦЬКІ РУХИ В УКРАЇНСЬКОМУ ПРАВОСЛАВ’Ї У XX–XXI СТОЛІТТЯХ»

(українською мовою), Київ, 2008 р., що також є у вільному доступі в мережі Internet (http://www.patriarch.ua/pdf/raskol_2008-2.pdf).

Часто від прихильників УПЦ КП лунають неправдиві звинувачення, що ніби канонічна Українська Православна Церква адміністративно, фінансово залежна і підзвітна Російській Православній Церкві, сплачує податки до Москви тощо. Такі наклепи звісно ж не відповідають дійсності. Наприклад, ще 29 грудня 1993 року Патріарх Московський і всієї Русі Алексій Другий відповів на запит міністра юстиції України Онопенка В.В. листом №1338, в якому, зокрема, зазначив: «Украинская Православная Церковь с октября 1990 года канонически является независимой и полностью самостоятельной в своём управлении. Какой-либо административно-финансовой подотчётности Московской Патриархии не существует.», «В связи с этим заявляем, что Московская Патриархия не имеет никаких претензий на какое бы то ни было движимое или недвижимое церковное имущество Украинской Православной Церкви.»

Вважаю, якщо й торкатися в публікаціях проблем духовного життя суспільства, то необхідно робити це вкрай обережно. Особливо, якщо автором є людина нецерковна, без духовної освіти, тобто – некомпетентна. Деякі автори намагаються заглибитись в те, в чому взагалі не розуміються. Наприклад, поширюючи інформацію про відому лише їм Українську Православну Церкву Московського Патріархату (УПЦ МП) і поливаючи брудом канонічну Українську Православну Церкву з її понад 1000-літньою історією.

Не можна некомпетентним людям говорити про Бога, тим більше в засобах масової інформації, - щоб не губити душі читаючих людей і своєї душі. Ми маємо розуміти, який великий гріх беремо на себе, якщо вводимо людей в оману. Для людей, які читають статті таких авторів з питань православ’я в газеті «Наддністрянська правда» та в інших друкованих ЗМІ, пропоную думку отців УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ, зокрема з видань Свято-Успенської Почаївської Лаври УПЦ, що підтверджуються вищевказаними та іншими офіційними джерелами.

«Що таке МОСКОВСЬКИЙ ПАТРІАРХАТ В УКРАЇНІ?

ЄДИНА, СВЯТА, СОБОРНА І АПОСТОЛЬСЬКА ЦЕРКВА, заснована Ісусом Христом по всьому світу (по всіх місцях). Тому Православна Церква в кожній країні називається ПОМІСНОЮ. Або місцевою. В свою чергу кожна така місцева Церква очолюється ПРЕДСТОЯТЕЛЕМ. (В Єрусалимі – патріархом, в Польщі – митрополитом, в Греції – архієпископом). Українська Православна Церква (саме так називається Православна Церква в Україні) очолювалась покійним Блаженнійшим митрополитом ВОЛОДИМИРОМ, а нині очолює Її Блаженнійший Онуфрій - Митрополит Київський і всієї України.

Звідки ж «МП»? Це вигадка і маніпуляція «патріарха» Філарета. Бо ж після того, як він сам себе назвав патріархом, і сам собі створив церкву, поза СВІТОВИМ ПРАВОСЛАВ’ЯМ, йому потрібно було якось виправдати свій вчинок, відрізнити себе від інших.

От з його подачі телевізійники приклеїли до УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ ярлик МОСКОВСЬКА. І скільки б церква не допомагала, скільки б не трудилась, скільки б тонн допомоги не відправила на фронт, скільки б сліз не пролила в молитвах за мир -філаретівці зловтішаються: ми - українці, а вони – «москалі».

Ми ж, перш за все, - ХРИСТИЯНИ!!!

Категоричність політичного, а не БОЖОГО, християнства породила розбрат. Легко стояти в стороні, кричати про єдність і клясти тих, хто не з тобою. Ця категоричність вже розколола нашу державу. Політизованість поділила родини, наставила дула автоматів, і, що найстрашніше, все більше і більше віддаляє від можливості ПРИМИРЕННЯ.

А церква без лозунгів і крику, без биття себе в груди, зберегла в своєму управлінні кордони нашої Батьківщини. На Волині й Львівщині, Київщині і Чернігівщині, в Луганську і Донецьку, в Одесі і навіть в Криму – УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА.

Рим.16, 17-20:

«Благаю ж вас, браття, остерігайтесь тих, що чинять розділення та спокуси всупереч вченню, якому ви навчилися, і ухиляйтесь від них; Бо такі люди служать не Господу нашому Ісусу Христу, а своєму череву, і ласкавими словами та красномовством зваблюють серця простодушних. Ваша покірність вірі усім відома; тому я радію за вас, але бажаю, щоб ви були мудрі на добро, і прості на зло. Бог же миру знищить незабаром сатану під ногами вашими. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде з вами! Амінь».

«ВИПРОБУВАННЯ ВІРИ


Чому я в УПЦ, а не УПЦ КП

Спаситель Христос в Гефсиманському саду молився за єдність всього людства і лишив по Собі Церкву – ЄДИНУ, СВЯТУ, СОБОРНУ І АПОСТОЛЬСЬКУ. Ця ЄДИНА ЦЕРКВА по всьому світу має різні адміністративні кордони, але вона ЄДИНА в ПРИЧАСТІ, МОЛИТВІ І ЛЮБОВІ. Є Єрусалимська, Константинопольська, Грецька, Грузинська, Руська, Сербська, Болгарська, Українська Православні Церкви, які мають свої межі в кордонах держав, але складають одну сім’ю дітей Христових.

Свідченням цієї єдності є спільне богослужіння, яке неодноразово звершували всі Вселенські патріархи і митрополити разом з Предстоятелем Української Православної Церкви. І проблема «УПЦ КП» не в співзвуччі букв, а в тому, що вся родина Православних Церков світу не звершує спільної молитви ні з Філаретом (Денисенком), який був позбавлений сану та є невизнаним Православною Церквою жодної країни світу, ні з його єпископами. Мало того, Православні Церкви Єрусалиму, Сербії, Болгарії, Польщі, Греції та Афон, - весь Православний світ, - не визнають хрещеними, вінчаними та похороненими тих, над ким це звершили в «УПЦ КП».

Чому я в УПЦ? – ЩОБ БУТИ В РОДИНІ ВСЬОГО ПРАВОСЛАВ'Я, а не групи політиків, одягнених в церковну одежу.

За кого молиться Православна Церква?

В древній язичницькій Римській Імперії релігія сприймалась як політична сила для розбудови держави. В Радянському безбожному Союзі атеїсти спеціально, щоб паплюжити віру в Бога, прищеплювали зневагу до духовенства. Політики, виховані в атеїстичному дусі, і до сьогодні Церкву мріють зробити кишеньковою, щоб свої інтереси обслуговувати. Але Христос страждав для того, щоб люди зрозуміли, що Церква для ЄДНОСТІ, а не розбрату, що в Церкві , як вказано у БІБЛІЇ, нема різниці між походженням і національністю, а ГОЛОВНЕ – ЄДНІСТЬ У ХРИСТІ (Кол. 3, 8-15).

За кого молимось? ЗА ВСІХ. Не ділимось кордонами чи політичними вподобаннями. Церква не будує державної політики. Церква вище політики, бо Її батьківщина – Царство Небесне. Вона веде до вічності.

Молитвою обіймаються і патріархи, і митрополити, і миряни, і навіть ті, хто ще не доріс до віри в ІСТИННОГО БОГА. Та особлива молитва в Церкві за ближнього. Христос сказав, що по тому впізнають, що ми учні Його, якщо матимемо любов між собою (Ін. 13,35). Апостол Павло додає, що хто не піклується про ближніх своїх, а особливо про домашніх, той зрікся віри і гірший невірного (1 Тим. 5,8)».

P.S. Шановний Володимире Володимировичу! Для мене питання Православ’я дуже важливі, тому що мої діди і прадіди були ПРАВОСЛАВНИМИ ХРИСТИЯНАМИ, покійний батько був священиком, рідні дядьки та двоюрідні брати теж служать в канонічній Українській Православній Церкві, в родині є монахи. Як я розумію, Ви хрещені в нашій канонічній ПРАВОСЛАВНІЙ ЦЕРКВІ і, напевно, ваші діди-прадіди теж молилися в нашій Церкві. Хотілося б, щоби й надалі всі ми залишились вірними Її чадами.

Мені дуже прикро, що в наш час багато хто зраджує Матір-Церкву. Згадаємо, кому Церква - не Мати, тому Бог - не Отець. Хтось продається за гроші, як колись Іуда продав Ісуса Христа, хтось відмовляється від церкви, як апостол Петро відрікся від Господа - боячись за своє життя. Але апостол Петро потім дуже гірко плакав і розкаявся. Ким же станемо ми - вибирати нам.

Події, що відбуваються сьогодні в Україні, в тому числі й протистояння, які намагаються перенести в Церкву, наводять на порівняння. Ось чому така тривога в серцях православних людей. Ось чому ми кажемо: і Українська Православна Церква, і Українська держава, і український народ - мають бути єдиними.

Як і Ви, я сподіваюсь, що державні службовці будуть займатися проблемами держави, а священики - сіяти мир, добро і любов.

Володимире Володимировичу! Господь заповідав нам любити один одного. Це – головна заповідь. Тож якщо я чимось ненавмисне образив Вас – пробачте заради Христа.

З повагою Бокоч В.В. 

 Стаття в газеті «Наддністрянська правда» № 47 (5404) за 20 листопада 2014 року.

ПОПУЛЯРНЫЕ СТАТЬИ

  • священник Андрей Кирлик: «И в футболе можно находиться с Богом»

     

    Неисповедимы пути Господни. Этой фразой, взятой из Библии, мы часто характеризуем события в жизни, кажущиеся нам необычными. Для бывшего футболиста одесского "Черноморца" и многих других команд, одного из лучших плеймейкеров в украинском футболе первой половины и середины 2000-х Андрея Кирлика Священное Писание — это настольная книга...

  • Вопрос о времени празднования Пасхи Христовой.

     Многие люди задаются вопросом: почему Праздник Светлого Христова Воскресения Пасха празднуется не в один и тот же день каждый год, а в разные дни и даже месяцы весны?

      Праздник Пасхи был установлен в ветхозаветной Церкви в память избавления народа еврейского от рабства египетского (см.: Исх. 12, 24). У древних евреев Пасха была непереходящим праздником и праздновалась от 14 до 21 числа нисана (по лунному календарю), который почти соответствовал нашему марту. Она праздновалась в эти числа месяца независимо от дней седмицы (см.: Исх. 12, 18). Так праздновалась она и во время земной жизни Христа Спасителя.Да и сегодня иудеи также празднуют свою пасху.

  • "Конец света 2012"

    Феномен 2012 года активно обсуждается в обществе на протяжении нескольких последних лет. Отсылки к неким катастрофическим событиям, которые, якобы, должны произойти 21 декабря 2012 года в огромном количестве встречаются в публицистике, эзотерических и художественных произведениях.